22 березня – Всесвітній день води (Всесвітній день водиних ресурсів) (World Water Day). Він дає унікальну можливість нагадати людству про надзвичайну важливість водних ресурсів для навколишного середовища і розвитку суспільства.
Тому ми, напередодні цього дня, хочемо розповісти вам легенду городищенської святині – джерела Праведної Анни, яке було освячене 7 серпня 2017 року. Колись воно називалося Цинапова Безодня…
За часів панування королівської Польщі на Західній Україні наше болото ніякої назви ще не мало. І лише в кінці “крулювання” його нарекли Вдовиним болотом.
У той період жив пан Зволінський. Усі землі навкруг належали йому. Заманулося молодому панові подарувати своїй пані на іменини живу дику качку. Зібрав він у маєток увесь окружний люд і повідомив їм таку свою забаганку. За спійману качку Зволінський обіцяв багато грошей і наділ землі. Кинулись люди за тією качкою по всіх болотах, але качки не ликом шиті – не схопиш їх живцем. Так, жив тоді у нас Карпо Цинапа, який перехитрив качку і зловив її. Вивідав Карпо качиний виводок на болоті. зробив з очерету трубку, аби під водою міг дихати, і таким способом захопив качку у самій воді, прямо за лапи взяв. Якраз на іменини з нею поспів. Пан прийняв качку, а за платнею сказав прийти після святкування.
На радощах Карпо засватався – на все село дівчину взяв – тож сто злотих і десять моргів землі матиме за качку. На тії часи це був великий куш.
А пан манив Карпа, манив, доки зовсім не вигнав з маєтку, ще й криміналом пригрозив. Пішов Карпо Цинапа до повіту скаржитись – та нічого з цього не вийшло, нічого не добився. Крім того, коли Карпо їхав кіньми з горбка в сторону болота, коні його сполохалися. Цинапа впав з воза вниз головою і через чотори дні помер. Коні з возом пішли прямо в джерело, котре називалось Безодня (за свою величезну площу і бездонність). Нестало воза і коней. Відтоді джерело стали називати Цинаповою Безоднею.
Помер Карпо… З тих пір і запала панові Заволінському в око його славна вдова. Покликав її до себе, дав ключі і каже: “Бути тобі ключницею в мене”. Та марна була панова затія. Не зігнулася перед ним вдова-красуня, розгадала його та й кинула панові ключі межи очі.
І почав він пильнувати її на відлюдді, щоби силою взяти. Та таки підстеріг у лісі, коли вона гриби збирала. Кинулась тікати. А він – навздогін. Отут-то, мабуть, і прийшла вдові думка заманити пана в болото (як Сусанін заманив у прірву ворогів). Почули вдовиний крик… але вже засмоктало її, тільки сива голова пройманула – посивіла вмить. Он як любила вдова життя!
А поблизу того місця, де загинула красуня-вдова, з’явилось джерело (під час копання людьми торфу). А це неподалік джерела Безодня, де загинули коні Карпа та, можна сказати, і він сам. З того і пішло – Вдовине болото.
Люди дуже люблять пити воду з цього джерела, бо вона світла, завжди прозора, стіка собі рівчаком. як сльоза… Та хіба вип’єш усе, коли воно невтомне таке – ллє без кінця. Погасиш спрагу, сядеш і слухаєш. Джерело будькотить, як перепел в перестиглій пшениці, а думки мчать кудись, що й не встигаєш зіткати в уяві ту даль…
В давнину, кажуть, болото тягнулося далеко, підкралось під саме Городище, а звідси багатьма ровами йшло далі на Північ, до Шпраських боліт. Та час обрізав ті рукави. Люди осушили болото. Немає вже тієї трясовини, в якій обірвалось життя вдови…
