Війна змусила багатьох покинути рідні домівки та шукати прихистку на Заході України або за кордоном. У квітні в Городищенській громаді поселилася родина переселенців із Донеччини, серед яких представник творчої спільноти нашої рідної України – художник Володимир Яницький.
Володимир Яницький з міста Курахове, що на Донеччині, з дитинства бореться зі сліпотою.
У дитячому садочку він дуже любив ліпити з пластиліну: так було простіше відчувати будь-який предмет, торкаючись його власними руками та змінюючи його форму. Вроджена патологія, зір на обох очах лише два відсотки, загроза повної сліпоти у 40 років – все це не давало змоги навіть думати про художні роботи. Але мрія писати не покидала митця.
У 18 років він захопився живописом: сам виготовляв полотна з оброблених у спеціальному розчині та ґрунтованих скатертин, картини писав олією, адже таку фарбу легше відчувати пальцями, якщо є потреба відобразити якусь маленьку деталь. Під майстерню та галерею використовував власну квартиру.
“У своїх роботах я намагаюся наочно показати, що все можливо. Було б лише бажання! Просто потрібно бути впевненим і вірити у власні сили”, – так про свою творчість говорить Володимир Яницький, який на сьогодні є переможцем багатьох Всеукраїнських і Міжнародних конкурсів, має персональні виставки.
І, хоча війна в Україні триває вже вісім років, 24 лютого 2022 року розділило життя родини (як і більшості українців) на два періоди: до війни та під час війни.
“З початком війни ми активно допомагали військовим і цивільним. Проте робили це дуже обережно, так як чули жахливі історії про знущання над людьми в захоплених рашистами містах. Добрі діла люблять тишу, а у війну потрібно бути ще більш обережними, адже не всі люди, які нас оточують підтримують Україну. Є й такі, які чекають на “русський мір”, – каже Володимир.
Рішення про переїзд було прийняти складно: були і сльози, і розпач. З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну дуже захворіла мама моєї дружини Анни і, коли її вдалося “поставити на ноги” вирішили евакуюватися. Однією з причин швидкого виїзду було й те, що мати зовсім не чує, слуховий апарат не дуже допомагає цю проблему вирішити і була загроза того, що в потрібний час вона не почує вибухи.
Отже, склавши деякі речі, поклавши картини, пензлики, мольберт та фарби, прив’язавши пакунок до даху авто скотчем, 5 квітня творча сім’я разом із батьками виїхала з рідної домівки на Донбасі.
Три доби їхали до Луцька, були великі затори, багато автівок вибиралося із Донеччини та Луганщини. Спочатку їхали мовчки, ледь втримуючи біль від розуміння того, що довелося залишити свій будинок. Потім вирішували “А куди ж все таки їхати?”. Допомогли хлопці з 14-ї окремої механізованої бригади, з якими потоваришували ще в буремному 2014 році на Донеччині, які пропонували зупинитися в Володимирі Волинському або в селі Чаруків. З огляду на стан батьків, вирішили обрати другий варіант.
“Зустріли нас сім’я Віталія і Жанни Пудлік. Вони допомогли з пошуком житла, допомагають продуктами, речами. Познайомились із сусідами, які теж підтримують нас. Одного разу нам повісили на паркан банку з огірками (ми навіть не знаємо кому повернути тару). Приїжджав хлопець, привозив картоплю, сало, яйця…”, – розповідає сім’я переселенців.
“Ми з 2014 року займалися волонтерською допомогою, допомагали військовим, мешканцям, які цього потребували. Завжди говорили, що краще ми будемо допомагати, ніж нам. Але настав час, коли ми потребуємо на допомогу і прийняти це дуже складно”, – додають із прикрістю.
“Коли виїжджаєш із рідного міста, головне – це потрапити в безпечну місцевість, щоб було тихо. Трішки звикнувши до нового місця, почали потроху малювати”.
Володимир із Анною розповідають, що творити в умовах війни надзвичайно складно, бо відсутність належного освітлення, правильного оснащення робочого місця митця для людини із вадами зору складає неабиякі труднощі.
Художник Яницький малює іноді навіть на підлозі. Але навіть за таких обставин творчий потік митця не зупиняється, тільки тематика картин дещо відрізняється.
До війни це були картини більш позитивні: тварини, краса рідного краю, жіноча краса тощо. Зараз художник підсвідомо переносить реалії війни у свою творчість. Всі роботи наповнені емоціями людей, які живуть у складний воєнний час. Це і картина про місто-герой Маріуполь, і графічна робота про врятовану дитину і ії песика та багато інших.
Однією із найулюбленіших картин автора є “Україна”, яку розпочав малювати ще у 2014 році, коли розпочалась війна, а закінчив у 2019. “Постійно щось дороблював”, – каже митець. У цій роботі над нашою країною сходить сонце і летять голуби, що вселяє надію, що все буде добре.
Володимир Яницький із задоволенням ділиться творчими планами своєї сім’ї: “Плануємо провести декілька виставок в Луцьку, може й у Львові. Зараз ведемо перемовини про можливість провести виставку в Польші. Сподіваюсь у нас це вийде. Є бажання своїм прикладом показати, що, які б не були обставини, щоб у житті не сталося, потрібно залишатися людиною, гідним представником своєї нації”.
Городищенська громада надзвичайно радіє, що частинка її території є місцем для життя та творчості таких чудових людей, адже талант – це те, що не можна зупинити. Навіть у ці складні для нашої держави часи сім’я переселенців із Донеччини гідно тримає український мистецький фронт.
Впевнені, що незабаром виставка творчих робіт художника Володимира Яницького відбудеться на території нашої громади, яка стала осередком продовження неймовірної краси мистецтва.
Чимало інформації про талановитого переселенця із Донеччини – художника Володимира Яницького доступно на сайті митця та в публікаціях:
- У Кураховому живе художник, який ледве бачить лиш одним оком. Він малює портрети і мріє про виставку
- Незрячий художник з Донбасу допомагає військовим з Волинської бригади
Читайте головні новини Городищенської громади також на нашій сторінці у Facebook Городищенська громада
