Своє життя у школі я прожив,
Своє тепло я кожному вділив…

Народився Василь Пилипович Панасюк у лютневу пору 1937 року на хуторі Діброви Губинські, що знаходився на віддалі до 800 м від селища Сенкевичівка, в сім’ї Пилипа Юстимовича і Надії Микитівни. Тут і пройшло його дитинство. Сім’я була надзвичайно працьовита. Любов до праці успадкував і син від своїх батьків. Пізніше в одному із своїх віршів він написав:
Тут роси перлами горіли,
В промінні сонця спозарань,
А мама ніжно шепотіла:
– Прокинься, любий! Чуєш? Встань!
Пора й тобі до праці стати,
Бач, уже сонечко зійшло?!
Й своє проміння посилає
До тебе, сину, крізь вікно.
Я так любив коней водити,
На пашу вранці повесні,
А літом житечко косити,
В коня, сидячи на спині…
Тут першу борозну у полі
Разом із татом я проклав
Ще до схід сонця, на світанку,
А гай, що поруч, ще дрімав…

Повернувся, звісно, у рідну школу, де працював на різних посадах. Водночас здійснив свою мрію – вступив до Львівського ВИШу на загальнонауковий факультет, після навчання у якому став вчителем історії.
Знаю цю людину непримиренною до недоліків, наполегливою у роботі, толерантною та щирою. Завдяки цим рисам характеру Василя Панасюка було призначено спершу заступником директора, а згодом і директором Сенкевичівської середньої школи.
Тепер Василь Пилипович пригадує, що у ті часи довелося керувати не лише вчорашніми колегами, а й багатьма своїми вчителями. Він одночасно був лектором-міжнародником, депутатом селищної ради, членом виконкому, головою товариства “Знання”, керівником районного об’єднання директорів… За результатами вивчення досвіду роботи директора Василя Панасюка його було удостоєно відзнакою “Відмінник народної освіти” і присвоєно кваліфікацію учителя-методиста.
“Любити життя і цінувати кожну його хвилину. Нести радість. У книгах шукати істину. У людях – мудрість”.
Василь Пилипович уже на заслуженому відпочинку. Педагогічну діяльність завершив у 2000 році. Незважаючи на проблеми зі здоров’ям, сидіти без діла не зміг. На сьогодні, очолює раду ветеранів селища, бере активну участь у громадському житті, з однодумцями створили музей історії селища і музей історії школи.
Його думки ще й досі живуть у школі. У ній працював із дружиною-вчителькою Марією Михайлівною. На жаль, вірна супутниця Василя Пилиповича вже відійшла у Вічність. Залишила по собі смуток і йому, і чудовим дітям Світлані і Сергієві, які з гідністю йдуть професійними дорогами шанованих батьків. Надзвичайно гордиться наш герой своїми дітьми, а ще втішається успіхами внучки Іринки, правнучками Валерією та Вікторією.
Василь Пилипович не уявляє свого життя без мелодійних пісень. Обдарований гарним голосом, він багато років був солістом хору ветеранів селища “Пам’ять”, досі співає в церковному хорі. А свої 
Поезії Василя Панасюка друкуються в газеті “Горохівський вісник” та в книзі “Серця наповнені любов’ю (творчий доробок педагогів Горохівщини).
Спілкувалася з героєм проєкту “Люди громади” та підготувала статтю директорка будинку культури смт.Сенкевичівка Тамара Ющик.
Якщо ви знаєте когось із мешканців Городищенської ТГ, чия життєва історія захоплює, пишіть нам (gum_gorodyshche@ukr.net) і ми обов’язково опублікуємо статтю про цю особистість. Контактна особа: ініціаторка проєкту “Люди громади” головна спеціалістка гуманітарного відділу Галина Бакош (0959200440).
Читайте головні новини Городищенської громади також на нашій сторінці у Facebook Городищенська громада





