Сільські жінки… В них стільки правди!
І стільки праці і добра…
Привітні і завжди гостинні,
До сапки гожі й до пера.
Жінки села… В устах усмішка,
В очах – і мудрість й простота.
Життєва стелиться доріжка
І звивиста, й стрімка, й крута…
Але вони сміливі й сильні,
Жіночні й дужі водночас,
І зобов’язані, і вільні,
І заклопотані весь час.
І роботящі, й працьовиті,
І серцем вічно молоді,
Вродливі і талановиті
крокують впевнено в житті.
Для них підходить справедливість,
Якою б доля не була.
За юність вдячні і за старість
Жінки із нашого села.
Ці віршовані слова саме про таку чудову сільську жінку – Сироватку Оксану Іванівну з Угринова.
Народилася пані Оксана у 1927 році. Дитинство та юність нашої героїні пройшли у буремні роки війни і в час, коли німецькі окупанти вивозили молодь на примусові роботи. Батьки вимушені були, рятуючи доньку, записати її 1929 року народження, а що дівчинка була маленька й худенька, то ніяких підозр не виникло.
… Довгою стежиною в споришах прямуємо до хатини Оксани Іванівни – однієї у полі, яку побудували ще її батьки. Біля оселі, на городі, вправно порядкує наша героїня, всюди красуються чистенькі рядки городини, цвітуть чорнобривці та кручені паничі.
Щира, усміхнена, балакуча, бо має жінка про що розповідати. Не солодким було її життя. Батько загинув на війні, а їй 17-літній дівчині прийшлось копати окопи.
“Як страшно було, коли над головою ревли гармати, але все це довелось пережити”, – згадує ті важкі часи Оксана Іванівна.
Удвох із чоловіком виростили трьох синів, дали їм хорошу освіту. Гордиться мати, що вони стали поважними людьми, які користуються авторитетом у колег, тішиться, що створили міцні, дружні родини. Приїжджають до бабусі вже й онуки зі своїми сім’ями, привозять правнуків, щоб пораділа Оксана Іванівна малечі, щоб не переривався міцний родинний зв’язок від берегині роду до найменшого пустотливого правнучатка.
Після смерті чоловіка кличуть діти матір до себе, але вона в місто не хоче, бо в селі свої клопоти. Час від часу гостює то в одного, то в другого сина, по черзі, щоб ніхто не ображався. Та все одно, поки здужає, поспішає до своєї хатини край села.
“Доки рухаюсь – живу!” – говорить пані Оксана.
Так, щонеділі вона прямує до церкви в центрі села. Щоб вирішити певні проблеми, навідується до місцевого старостинського округу, а, іноді, і в район вибирається…
Завжди на День Перемоги несе квіти Оксана Іванівна до Пам’ятника солдатам, які загинули в роки війни. Просить у Бога миру й спокою і дякує за світлий розум і пам’ять.
Все своє життя жінка пропрацювала в рідному селі й не забуває про людей, котрі їй багато в чому допомогли. Щиро дякує Блаватному Богдану Степановичу та Тураку Андрію Антоновичу за допомогу у вирішенні проблемних життєвих питань.
Найзаповітнішою мрією нашої “людини громади” є здоров’я її рідних і щоб на Землі панував мир.
Тому, також хочеться побажати такій доброзичливій та усміхненій довгожительці міцного здоров’я, щоб як у тій пісні:
Накуй мені літ, зозуле моя,
Щоб я у сто літ ще чула солов’я!
Накуй мені літ і в Бога проси,
Щоб щастя й здоров’я зі мною були!
Спілкувалася з героїнею в рамках проєкту “Люди громади” та підготувала статтю директорка будинку культури с.Угринів Валентина Мазурок.
Читайте головні новини Городищенської громади також на нашій сторінці у Facebook Городищенська громада
