На виконання робочого плану щодо реалізації у 2019 році Стратегії комунікації у сфері євроатлантичної інтеграції на 2018-2021 роки в Луцькому районі, просимо керівників закладів освіти та культури долучатися до проведення заходів у цьому напрямку (тематичних уроків і виставок, виховних годин, бесід про ЄС, днів культури держав – членів ЄС тощо) та висвітлення їх на офіційних вебсайтах.
В Україні питання європейської інтеграції посідає особливе місце. Мабуть наш європейський вибір є одним із тих, де всі стуктури влади є солідарними. Тому, хочемо розглянути досягнення європейської інтеграції, основні напрямки зовнішньої політики ЄС і роль об’єднаної Європи у врегулюванні міжнародних проблем.
Визначальною рисою сучасної Європи є інтеграційні процеси, які забезпечили розвиток країн Західної Європи, стали взірцем для країн іншої частини континенту. Утворення Європейського Союзу – складний, багатоетапний процес, під час якого країнам-учасницям довелося розв’язати гострі економічні, соціальні, політико-правові проблеми, відшукувати адекватні відповіді на виклики часу.
Серед актуальних тем українських видань питання європейської інтеграції посідає особливе місце. Мабуть, немає в Україні іншого питання, у якому всі структури влади та переважна частина політикуму настільки солідарні, як наш європейський вибір. Про його цінність, важливість, стратегічність заявляють уже багато років політики різних кольорів і орієнтацій, представники і минулого «злочинного», і «революційного», і «антикризового» режимів. В умовах політичного суперництва відбувається підготовка нової угоди співпраці між Україною і ЄС, яка підносить європейську інтеграцію до рангу державної ідеології, покликаної так чи інакше об’єднати країну.
Обговорення питання орієнтирів зовнішньополітичного курсу України має значну джерельну базу. Але матеріали, котрі стосуються цього аспекту, переважно спрямовують свою аргументацію на економічно-матеріальний або глобально-безпековий бік переваг європейської стратегії України. Переважна більшість публікацій висвітлює європейський напрям зовнішньої політики України, стан відносин між Україною та ЄС, новий формат відносин – „сусідства” та перспективи нової угоди.
Останнім часом увагу фахівців європейської інтеграції привертають питання про майбутні межі „європейського дому” та доля Європейської конституції. Ця стаття також є спробою розглянути досягнення й проблеми європейської інтеграції і ті завдання, які необхідно розв’язати для забезпечення перспективи ЄС за нових геополітичних умов.
Вибір оптимальної моделі європейської інтеграції – питання, яке супроводжувало формування європейських співтовариств і Європейського Союзу на всіх етапах. Ідеї європейської інтеграції спираються на тривалу історичну традицію, що включає досвід Римської імперії, імперії Карла Великого, Священної Римської імперії, імперії Наполеона, дискусій про створення Сполучених Штатів Європи початку ХХ ст., інтеграційних процесів, які розпочалися після Другої світової війни. Після закінчення Другої світової війни європейські країни розпочали пошук стратегій розвитку з метою не допустити, щоб на європейський континент повернулася війна, і гарантувати тривалу безпеку його народам. Інтеграційні процеси економічного характеру в Західній Європі розпочалися з утворення Бенілюксу (1948 р.), Європейського об’єднання вугілля та сталі (1951 р.). Проте лише ініціатива 1957 р. щодо створення єдиного економічного простору „європейською шісткою” започаткувала новий рівень міжнародної співпраці, який виявився надзвичайно успішним.
Сучасний статус ЄС став результатом специфічної форми регіональної співпраці, що розвивалася разом із глибокою відданістю ідеалам демократії, прав людини та верховенства права. Європейська єдність – об’єктивний процес – підготовлена попередніми міжнародними договорами – Маастрихтським (1992), Амстердамським (1997) і Ніццьким (2001). В економічній і політичній галузях Європейський Союз домігся дивних результатів.
За п’ятдесят років країни, котрі взяли участь у ЄС, досягли високого добробуту і стабільності. Крок за кроком організація вийшла за межі суто торгового блоку, що координував торгову політику країн-членів і встановлював спільні тарифи.
Незважаючи на побоювання скептиків, Європа все-таки об’єдналася, і об’єднана Європа виявилася провідною економічною державою, яка спроможна конкурувати зі Сполученими Штатами Америки й азіатськими економіками й на рівні обговорювати питання міжнародної торгівлі й фінансів.
Завершення формування єдиного економічного простору й утворення Європейського валютного союзу актуалізувало питання політичної взаємодії 12 країн-засновниць Європейського Союзу. Багато хто розраховував на те, що створення єдиного політичного й економічного простору відповідно Маастрихтського договору (1992), дозволить Європі повернути свою колишню велич, але вже в новій політичній формі. „Європа”повинна була стати новою наддержавою, причому з економічного, політичного і військового боку. Вона могла знову стати найважливішим гравцем на світовій арені. У 1990-х роках багато європейців могли з упевненістю говорити про те, що могутність об’єднаної Європи відродить, нарешті, глобальну „багатополярність”.
Перемоги ЄС виглядають особливо переконливо на тлі численних перешкод, що виникали впродовж усього його існування. В умовах глобалізації, поширення і поглиблення інтеграції в ЄС очевидною стала необхідність прийняття європейської конституції, що повинна стати символом об’єднаної Європи.
Процес європейської інтеграції, поява та діяльність функціональних співтовариств неминуче сприяло появі теорій і концепцій, які стали теоретичною базою для поглиблення співпраці. Політичні й економічні теорії, що пов’язані з процесом європейського будівництва, були покликані аргументувати поглиблення і поширення інтеграційних процесів у Західній Європі.
Ці концепції містять визначення сутності, рушійних сил, інституційної архітектури об’єднаної Європи, а також впливу, який євробудівництво здійснює на національні держави.
Незважаючи на проблемність і гостроту, які викликав процес ратифікації Європейської Конституції, можна констатувати, що процес інтеграції об’єктивний – він передбачає добробут, безпеку й передбачуваність для Європи, економічні переваги й захист прав особистості. Аргументи проти конституції актуалізували усвідомлення труднощів реалізації інтеграційного проекту, особливо для невеликих країн, які вбачають в інтеграційних формулах загрозу національного існування.
Очевидно, що пошук ефективного компромісу є найважливішим завданням європейської спільноти. Метою тривалих переговорів країн-учасниць є альтернативні шляхи європейської інтеграції, а також особливі стратегії для окремих держав, регіонів, культурних і національнихспільнот. Труднощі подальшого розвитку могли б здатися непереборними, якби не успіхи, уже досягнуті в цьому проекті європейської інтеграції.
