Розповідь про жительку с. Угринів Давидчук Євгенію Іванівну, яка народилася 4 квітня 1936 року в селі Коршів Луцького району.
З’явилася на світ наша героїня в сім’ї заможних селян-господарів. Батько мав простору хату, великі хліви та господарку, магазин, пару сильних коней, молотарку…
Та недовго судилось тішитись щасливим дитинством, бо за це батьківське добро усю сім’ю вивозять у Сибір в місто Прокопівськ, коли Євгенія закінчила лише три класи школи. Везли в глуху ніч у тамбурі вагона. Поселили в свинарник, спати довелось на нарах, де тулилось по 50 чоловік. Вся сім’я Євгенії Іванівни перехворіла тифом.
А чим годували?! “Вже думали, що не виживемо, пропадемо всі. Їли баланду. Хліба не бачили”, – згадує ті жахливі часи наша героїня.
Коли вивозили, бабуся Євгенії напакувала мішок одежею та взуттям, то могла поміняти якусь кофтинку чи тапочки за відро дрібненької, як горіхи, картоплі, або який буханець хліба, які несла крадькома, щоб хоч якось підтримати сім’ю.
Проходивши в школу ще три роки, Євгенія йде працювати на фабрику, де ніхто й не питає якого вона віку. Мати на той час працювала в шахті, але сталась аварія і вона поламала обидві ноги. Щоб якось виживати в цих суворих краях, Євгенія Іванівна йде працювати на місце матері в шахту.
“Яка це була важка робота! Не хочеться й згадувати…”
Батька засудили до 25 років ув’язнення. Як в народі кажуть: “За моє жито, мене ще й бито”.
Там же, в Прокопівську, Євгенія зустріла своє кохання. Він був вільним солдатом, то тоді і її звільнили від строгого режиму, а батько повернувся із заслання лише після смерті Сталіна.
Молода сім’я, як тільки-но отримала дозвіл на виїзд, повернулась на рідну Волинь – у село Угринів, у стареньку хатину, від якої зараз і сліду немає (зараз там знаходиться кладовище). Подружжя дружно взялось до роботи: Євгенія пішла у ланку, а ночами з чоловіком Оверком будували нову хату, ростили двійко дітей – сина й дочку. Чоловік Євгенії Іванівни – відомий пасічник, який передав свою справу онукам. Ось уже майже п’ять років, як відійшов у вічність. 
У просторій, світлій хаті, в якій проживає Євгенія з сином Анатолієм, люблячою невісткою Ярославою, двома онуками і правнучкою-щебетушкою Вікторією, всім вистачає місця.
І до сьогодні наша героїня не може повірити в те, що вона пережила такі нелегкі часи, адже у цій розповіді лише маленька часточка усього.
У свої 84 роки Євгенія Іванівна ще клопочеться по господарству, як та бджілка-трудівниця, дає лад усьому.
Тож хочеться побажати:
Щоб життя її було світлим,
а серце щирим і привітним,
здоров’я ж – ніби, як граніт –
на цілу сотню й більше літ.
Хай буде все у Вас в порядку,
Добра Вам, щастя і достатку!
Спілкувалася з героєм проєкту “Люди громади” та підготувала статтю директорка будинку культури с.Угринів Валентина Мазурок.
Читайте головні новини Городищенської громади також на нашій сторінці у Facebook Городищенська громада
